Плотнiков Вiлен Миколайович

Вілен Плотніков народився 31 січня 1930 року в Петродворці Ленінградської області в родині генерал-майора інженерно-авіаційної служби. Коли в сім'ї народився син, Микола Плотніков щойно подав заяву про прийом в партію. Звідси і прийшло рішення - назвати сина Віленом - на честь В. І. Леніна.

Війна застала родину Плотнікових в авіамістечку під Курськом. Вона надовго відірвала батька від родини, але все ж йому вдалося вчасно відправити дружину, тещу і сина з Курська в Камишин Саратовської області. У той час Вілену Плотнікову йшов 12 рік. З Камишина батько перевіз сім'ю через Гудермес і Баку до Фергани, звідки в 1943 році родина Плотнікових переїхала до батька в Москву і влаштувалася там в одній із численних комунальних квартир столиці.

Наприкінці 1945 року батька призначили начальником Київського авіаційного училища, і незабаром сім'я опинилася в Києві. Незважаючи на те, що в Москві Вілена утримувало кохання, в цьому ж році він вступає до Київського політехнічного інституту на радіофакультет. Після закінчення КПІ йому запропонували залишитися в аспірантурі, яку він закінчив, блискуче захистивши дисертацію на здобуття ступеня кандидата технічних наук.

У 1957 році Плотнікова запросили на роботу в щойно створений Обчислювальний центр військово-повітряних сил під Москвою, де повинні були проводитися дослідження зі створення засобів обчислювальної техніки. Саме новизна і суперечливість думок щодо обчислювальної техніки і кібернетики привернули увагу молодого Плотнікова, адже тоді про електронні обчислювальні машини ще не говорилося в повний голос, і він не зовсім розумів, що це таке.

Керівник обчислювального центру генерал-лейтенант З.А. Іоффе за лічені хвилини переконав його в правильності вибору місця нової роботи. Його розповіді про майбутні бортові машини для військової авіації так надихнули Вілена, що він не став питати ні про що інше - ні про зарплату, ні про квартиру, ні про місце роботи для дружини.

За шість з половиною років Вілен встиг взяти участь в 4 роботах, пов'язаних з розробкою технічних завдань: на ЕОМ для літаків, на штабну ЕОМ, ЕОМ для ракетників і ЕОМ для передпольотного контролю літаків.

Але тут грянув грім. Всім ОЦ Міністерства оборони заборонили дослідження в області ЕОМ, оскільки з'явилася промисловість зі своїми науково-дослідними організаціями та конструкторськими бюро, яким і доручили проектування і випуск машин. Плотнікову теж хотілося знайти підприємство, де йде робота по створенню і використанню ЕОМ.

У ті роки фахівці в галузі обчислювальної техніки дуже високо цінувалися, тому керівник КНДІРЕ Іван Васильович Кудрявцев, випадково дізнавшись про Плотнікова, дав завдання своїм співробітникам, одним з яких був В.Ю. Лапій, привезти талановитого розробника з Москви до Києва. Так, Плотніков з’явився в Києві, в інституті Кудрявцева. І.В. Кудрявцев знав, що без засобів цифрової обчислювальної техніки перехід до покоління комп'ютеризованих корабельних радіоелектронних систем неможливий, а щоб це здійснити, потрібні фахівці, нова техніка, відповідне фінансування робіт.

Занурившись в роботу, Плотніков одразу зрозумів - наявна елементна база не відповідає віянням часу. Поступово він почав самостійні дослідження за допомогою двох, не зайнятих у поточних справах, інженерів. Перш за все, потрібно було обґрунтувати перспективність нових елементів цифрової обчислювальної техніки на транзисторах з потенційними зв'язками. У підсумку в 1963 році з'явилися нові базові елементи для нових розробок - плоскі мікромодулі (ПММ). В лабораторії були розроблені три типи ПММ, але мікромодуль на основі інверторів, запропонований Плотніковим (тип 4Н02) становив, практично, 99% апаратури кожної з систем. Так, вперше в СРСР було створено серійнопридатний універсальний елемент, що дозволяє проектувати ЕОМ та іншу цифрову апаратуру на найвищому для того часу технічному рівні.

Наступним етапом стала розробка спеціалізованої цифрової обчислювальної машини (СЦОМ) - прообразу майбутніх уніфікованих ЕОМ «Карат».

Директор КНДІРЕ Кудрявцев розумів, що далі потрібно створити ЕОМ, яку повинен визнати флот. Потрібні були більш мініатюрні і надійні елементи, а не ПММ. У ці роки вже з'явилися перші, ще недосконалі інтегральні мікросхеми вітчизняного виробництва. Кудрявцев домовився з конструкторським бюро в Вільнюсі про створення абсолютно нових гібридних великих інтегральних схем (ГВІС), яким було присвоєно назву ГВІС «Вардува».

У 1970 році в КНДІРЕ був виготовлений і налагоджений перший зразок спроектованого Плотніковим «Карата» - малогабаритної 24-розрядної машини на ГВІС «Вардува». Протягом наступних двох років були виготовлені і випробувані два його дослідні зразки. У 1976 році він був прийнятий на постачання для Військово-морського флоту СРСР.

Улюблене дітище Плотнікова - «Карати» пройшов нелегкий шлях від повного заперечення до абсолютного визнання. Колег завжди вражало вміння Плотнікова відстоювати свою думку на будь-якому рівні, нестандартність мислення і передбачення ходу розвитку обчислювальної техніки.

У той час, коли обчислювальну техніку взяла в полон гігантоманія і виникли супер-ЕОМ з надзвичайно складними системами команд, Плотніков відстоював спрощену архітектуру і структуру команд. Через 10-15 років західні фірми назвуть таке рішення RISC-архітектурою. Також "Карат" не мав звичайних пристроїв вводу-виводу, оскільки вбудовувався у використовувану апаратуру.

Багатьох вражала цілеспрямованість Вілена Плотнікова. Йому не раз пропонували більш високі посади, але він відмовлявся, вважаючи, що це відверне його від головної справи. При вступі на роботу, він був прийнятий на посаду старшого наукового співробітника. Через 30 років він пішов на пенсію з тієї ж посади. Він міг би легко захистити дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук (з виконаних робіт), але навіть на такий варіант у нього не вистачило часу. Сам Плотніков говорив, що його так поглинула робота, що він не володів самим собою і завжди відчував особисту відповідальність за якість і терміни виконання робіт.

Вілен Миколайович Плотніков був захопленою і різнобічною людиною. Він дивував людей з близького оточення  не тільки своїми професійними знаннями, а й виявом своїх численних талантів, які не мали, здавалося б, ніякого прямого відношення до професії. Чудовий вчений, він був і самобутнім художником і фотографом, знавцем і щирим поціновувачем літератури, театру та музики.