Академік Володимир Ілліч Скуріхін | Історія ІТ в Україні

Академік Володимир Ілліч Скуріхін

З Володимиром Iллiчем Скуріхiним я познайомився коли разом училися на електротехнiчному факультетi Iванiвського енергетичного iнституту. Вiн був молодший вiд мене на п'ять рокiв, але закiнчив iнститут ранiше, позначилася моя служба в армiї (1939-1945 р.). Посада викладача (у тому ж iнститутi) його не влаштувала. Вiн переїхав у мiсто Горький, тепер Нижнiй Новгород. Улаштувався на роботу у великому науково-виробничому об'єднаннi. Родина залишалася в Iваново. Вирiшив зайнятися розробкою автоматизованої лiнiї по випуску продукцiї об'єднання.

У 1957 р. в АН УРСР був створений Обчислювальний центр. Виникла гостра потреба в досвiдчених фахiвцях, що могли б претендувати на посади завiдувачiв вiддiлами обчислювального центра, старших наукових спiвробiтникiв, словом, були потрiбнi висококвалiфiкованi фахiвцi.

Як заступника директора по науковiй частинi мене дуже турбувало це питання, i я став згадувати своїх колишнiх однокашникiв по iнституту. Згадав i Володимира Iллiча. В iнститутi вiн був сталiнським стипендiатом, фiгура помiтна. Написав лист у Горький. На той час вiн уже був кандидатом наук. До моєї радостi Володимир Iллiч погодився. На якийсь час, до одержання квартири, вiн скористався гостиннiстю моєї дружини, до речi, подруги дружини Володимира Iллiча (обидвi, коли училися, жили в однiй кiмнатi студентського гуртожитку в тому ж Iвановi).

Варто сказати, що менi удалося "перетягнути" до Києва не тiльки В.I.Скуріхiна. У 1958 р. я запросив на завiдування вiддiлу елементiв цифрових обчислювальних машин Миколу Миколайовича Павлова, викладача Московського енергетичного iнституту, кандидата технiчних наук, що також закiнчив Iванiвський енергетичний iнститут. Вiн був жагучий радiоаматор, i це стало для мене вирiшальним доводом, що вiн справиться з роботою. Так i вийшло, коли справа дiйшла до розробки елементiв для КМШП "Днепр".

Пiсля М.М.Павлова менi вдалося умовити на переїзд iз Москви до Києва ще одного однокашника по iнституту Геннадiя Олександровича Михайлова, теж сталiнського стипендiата. Я довiдався, що вiн уже кiлька рокiв працює в Iнститутi атомної енергiї iм. I.В.Курчатова. У 1953 р. вiн, майже один, побудував для iнституту цифрову обчислювальну машину. Кiлька рокiв читав лекцiї з цифрової обчислювальної технiки в рядi московських органiзацiй. Словом, такого фахiвця дуже хотiлося б роздобути. Жив вiн недалеко вiд курчатiвського iнституту. Поруч, прямо на територiї iнституту, розмiщався працюючий атомний реактор. Сусiдство не дуже приємне, власне кажучи - небезпечне. Тому я запропонував Геннадiю Олександровичу перемiнити Москву на Київ. Вiн погодився не вiдразу - хотiв закiнчити пiдготовку кандидатської дисертацiї.

Пiд час другої поїздки я сказав йому, що говорив з В.М.Глушковим i вiн згодний прийняти його на роботу з наданням квартири, але за умови, що вiн через рiк захистить дисертацiю. Геннадiй Олександрович погодився. Свою обiцянку вiн виконав, а я придбав вiдмiнного фахiвця з обчислювальної технiки. Так збиралася "команда" моїх помiчникiв для розробки КМШП "Днепр": за елементну базу став вiдповiдати М.М.Павлов, за арифметико-логiчний пристрiй - Г.О.Михайлов, за пристрiй пам'ятi Ф.Н.Зиков (я "перетягнув" його iз Сєверодонецька). Створенi вiддiли поповнилися прекрасно пiдготовленими випускниками КПI i Київського унiверситету iм. Т.Г.Шевченко.

В.I.Скуріхiну я запропонував посаду старшого наукового спiвробiтника в моєму вiддiлi. Вiн не був знайомий з обчислювальною технiкою, але прекрасно знав теорiю автоматичного керування, мав практичний досвiд по застосуванню рiзних засобiв електротехнiки й автоматики.

В.I.Скуріхiн з'явився в Києвi, коли роботи зi створення КМШП "Днепр" були близькi до завершення. До цього часу для доказу унiверсальностi машини менi удалося знайти для її застосувань рiзнi технологiчнi процеси. Одним iз самих складних виявився процес проектування i вирiзки деталей корпуса судна (на Суднобудiвному заводi iменi 61-го Комунара в м.Миколаєвi). Володимир Iллiч узявся за автоматизацiю розрахункiв, що ранiше вручну виконувалися на плазi - величезному залi, на пiдлозi якого конструктори креслили проекцiї корпуса судна, щоб по них знаходити розмiри судокорпусної обшивки. Для алгоритмiзацiї i програмування цього процесу В.I.Скуріхiн пiдключив групу математикiв. Я вiдповiдав за розробку системи в цiлому, за постачання на завод КМШП "Днепр" i разом зi спiвробiтницею мого вiддiлу Г.Я.Машбиц вирiшував задачу оптимального розкрою деталей корпуса судна з десятиметрових аркушiв сталi. На заводi в цей час йшло налагодження верстата з програмним керуванням для вирiзки деталей вiдповiдно до складеної карти розкрою. Створенням i налагодженням верстата керував спiвробiтник Київського iнституту автоматики Г.О.Спину. У такий спосiб з'явилася можливiсть забезпечити всi дiлянки автоматизованої системи пiдготовки даних i вирiзки судокорпусних деталей. Верстат, розроблений Г.О.Спину, мав назву "Авангард". Ця назва перейшла на всю систему. Для пiдготовки даних для верстата термiново знадобився цифровий iнтерполятор. Його дуже швидко розробили Г.О.Михайлов i спiвробiтники його вiддiлу. Через два роки система запрацювала i була прийнята Державною комiсiєю на чолi з академiком А.О.Дороднiциним. Чорноморський раднаргосп вiдзначив розроблювачiв системи грошовою премiєю.

В.I.Скуріхiн зробив дуже великий внесок у створення системи, багато мiсяцiв провiв у вiдрядженнях у Миколаєвi, керуючи роботою математикiв.

На прикладi цiєї роботи я переконався в колосальнiй працездатностi Володимира Iллiча, умiннi довести до кiнця дуже складну справу, здiбностi побачити в повному обсязi попередньо обкреслену задачу.

У загальному однокашники, як говорять, не пiдвели.

Улiтку 1965 року В.М.Глушков поїхав до Львова i виступив на конференцiї, яку проводив Львiвський раднаргосп. З наснагою говорив, що треба переходити до автоматизованих систем керування пiдприємствами, розповiв, що це таке. Присутнiй на конференцiї директор телевiзiйного заводу Степан Остапович Петровський запропонував В.М.Глушкову створити систему керування виробництвом на своєму заводi, обiцяв максимальне сприяння. Учений "загорiвся" можливiстю, що з'явилася - у той час подiбних систем ще нiде не було. До Львова був посланий В.I.Скуріхiн з командою в п'ятнадцять чоловiк. За два роки система була створена. I вiн i його найближчi помiчники - А.А.Морозов, Т.П.Подчасова, В.В.Шкурба й iн. - усi цей час жили практично у Львовi, працювали по дванадцять i бiльше годин на добу, без вихiдних. Розповiдаючи про цi пам'ятнi днi, В.I.Скурихiн згадав, як вiн зустрiв новий 1966 рiк: пiсля напруженого робочого дня не пiшов у готель, а влаштувався спати на своєму робочому столi, так i проспав усю новорiчну нiч.

Вже в процесi роботи зi створення системи "Львiв" (1965-1967 р.) у Володимира Iллiча сформувався свiй вiддiл, поза нашим вiддiленням кiбернетичної технiки. Вiн дотепер дуже успiшно керує цим вiддiлом. У 1971 р., коли з нашого iнституту пiшов Г.Є.Пухов, що працював першим заступником директора по науцi, на цю посаду В.М.Глушков призначив В.I.Скуріхiна. Менi запам'яталося як перед цим Вiктор Михайлович у розмовi зi мною запитав:

- Ви вважаєте слушною кандидатуру Володимира Iллiча?

Я сказав, що пiдтримую "двома руками". Вiктор Михайлович доручив йому, як заступнику директора, "опiкувати" СКБ i вiддiлення кiбернетичної технiки.

Система "Авангард" стала надалi прообразом так званих iнтегрованих систем, тому що охоплювала весь комплекс плазових робiт iз проектування деталей судокорпусного набору, пiдготовку необхiдної документацiї для їхнього виготовлення, включаючи карти розкрою i технологiчне забезпечення всього процесу проектування i виготовлення судокорпусних деталей. Завдяки В.I.Скуріхiну подальший розвиток iдеї "Авангарду" одержали в системi автоматизованого проектування корпусiв пiдводних човнiв. Це була дуже складна i великомасштабна система, що дозволила в 20-25 разiв скоротити проектнi трудозатрати. Її створення зажадало десятилiтньої працi В.I.Скуріхiна, а також ведучих фахiвцiв СКБ iнституту Г.I.Корнiєнко, I.А.Яновича, В.I. та М.I.Дiанових та iн. В одному з проектних iнститутiв Ленiнграда був створений багаторiвневий могутнiй програмно-технiчний комплекс, що забезпечував всi стадiї дослiдного проектування надводних i пiдвiдних кораблiв. Розроблювачi системи, включаючи В.I.Скуріхiна, одержали Державну премiю СРСР.

В.I.Скуріхiну належить головна роль при створеннi наступних систем: обробки даних натурних гiдродинамiчних випробувань суден ("Скорость" i "Гелиограф"), систем випробувань знову створюваних лiтакiв ("Темп", "Вiраж"); системи автоматизованого проектування об'єктiв енергетичного машинобудування ("Каштан") i паротурбiнних установок АЕС та iн.

Просте перерахування створених пiд його керiвництвом по сутi кiбернетичних систем показує, яка величезна робота була пророблена їм, його вiддiлом i пiдроздiлами СКБ.

Отриманий досвiд дозволив В.I.Скуріхiну зробити наступний важливий крок - перейти до обгрунтування наукових основ побудови i розробки комплексних автоматизованих систем керування, у яких органiчно зливаються в єдине цiле - етапи автоматизованого проектування, технологiчної пiдготовки виробництва, керування виробництвом та випробування готової продукцiї. Цi iдеї, викладенi в його докторськiй дисертацiї, були використанi на рядi пiдприємств оборонного комплексу.

У 1972 р. В.I.Скуріхiн був обраний членом-кореспондентом, а в 1978 р. - дiйсним членом АН УРСР. В даний час - заступник з наукової роботи директора Мiжнародного науково-навчального центра iнформацiйних технологiй i систем НАН України i Мiносвiти України, як i ранiше - керiвник вiддiлу, що дбайливо опiкує своїх спiвробiтникiв. Можна тiльки захоплюватися його величезною працьовитiстю, невичерпним оптимiзмом, властивим йому талантом керiвника великих проектiв, здатнiстю здiйснити, здавалося б, нездiйсненне.

Десять рокiв, проведених В.I.Скуріхiним у моєму вiддiлi, участь у створеннi багатьох кiбернетичних систем, у тому числi з використанням КМШП "Днепр", дає менi право вважати В.I.Скуріхiна своїм соратником i, думаю, вiн на це не в образi.

Автор Б.М.Малиновський

Бiографiя В.I.Скурiхiна