«Головна справа життя» академіка Глушкова | Історія ІТ в Україні

«Головна справа життя» академіка Глушкова

Багато ідей, які й сьогодні вважають за інноваційні, часто-густо мають довгу історію як успіхів, так і невдач. Це звичайно можна сказати й про створення Загальнодержавної автоматизованої системи керування економікою країни (в оригіналі рос. “ОГАС”). В. М. Глушков назвав її головною справою життя 24 серпня 1973 року, коли відзначав своє п’ятдесятиріччя. Повний сили, він твердо вірив у здійснення свого сміливого задуму. Ні на початку 60-х років, коли розпочалася робота над “ОГАС”, ні навіть сьогодні нічого подібного до цієї системи в світі не було. Глушков першим побачив перспективи використання потужної державної комп'ютеризованої системи, але навіть ентузіазм, з яким відразу сприйняли ідею “ОГАС”, не допоміг утілити її в життя.

EVM_OGAS

Біографії:

Glushkov
Глушков Віктор Михайлович

Ім’я академіка Віктора Михайловича Глушкова пов’язують із кібернетикою, обчислювальною технікою, математикою. Однак усе розмаїття наукових знань академік Глушков спрямовував на розв’язання однієї глобальної проблеми – проблеми комп’ютеризації й інформатизації суспільства. Він, безперечно, був найяскравішою постаттю 1960-70-х років у цій галузі в колишньому Радянському Союзі. В. М. Глушков став основоположником інформаційних технологій в СРСР, і вершиною цих технологій мала стати “ОГАС”.

Результати його діяльності важко вмістити в одній книжці, а тим паче в одній статті. У своїх спогадах («Сповіді»), що їх він диктував дочці Ользі в останні дев’ять днів свого життя, коли опритомнів після тривалої коми, Віктор Михайлович зумів надзвичайно стисло і всебічно розповісти про найголовніше в своєму сповненому багатьох подій житті, про свою творчу діяльність, про становлення і розвиток створеного власними зусиллями інституту і його славетний молодий колектив, і, певна річ, про “ОГАС”. Саме спогади Віктора Михайловича лягли в основу цієї історії.

А почалося все в 1956 році з публікації першої в Радянському Союзі присвяченої обчислювальній техніці книжки А. І. Китова «Електронні цифрові машини». За словами Глушкова, саме з цієї книжки він уперше довідався про те, як працюють комп’ютери і які перспективи має застосування й розвиток електронно-обчислювальної техніки. Про подальшу діяльність А. І. Китова Віктор Михайлович дізнався вже згодом.

Виявилося, що в 1959 році Китов підготував доповідну записку на ім’я тодішнього глави СРСР Микити Хрущова про розвиток обчислювальної техніки в країні, а це відіграло важливу роль у тому, що вийшла Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про прискорення й розширення виробництва обчислювальних машин і впровадження їх у народне господарство».

Окрилений ухваленою постановою, А. І. Китов восени того ж року підготував доповідь для ЦК КПРС, у якій він запропонував створити об’єднану автоматизовану систему керування для збройних сил і для народного господарства країни на базі загальної мережі обчислювальних центрів, підпорядкованих Міністерству оборони СРСР. Пропозицію розглянула спеціально створена комісія Міністерства оборони СРСР на чолі з маршалом К. К. Рокоссовським. Висловлена в доповіді критика стану справ і пропозиції докорінно перебудувати систему керування Міністерством оборони й вищими ешелонами влади викликали негативну реакцію представників Міністерства оборони й Ради Міністрів СРСР. Китова відрахували з Комуністичної партії й усунули з посади керівника ОЦ-1 Міністерства оборони СРСР.

Але А. І. Китов не зважив на таку реакцію влади й лишився вірний своїм ідеям. В 1961 році, напередодні ХХII з’їзду КПРС, він опублікував нову статтю, де обґрунтував потребу в національній системі автоматизації керування народним господарством країни на базі майбутньої державної мережі обчислювальних центрів. Статтю помітили тільки за кордоном: на неї з’явилася розгорнута позитивна рецензія в американському журналі «Operations Research».

Віктор Михайлович Глушков, який тоді обіймав посаду директора Обчислювального центру Академії наук України, познайомився з А. Китовим на початку 60-х років. Знаючи, що Китова переслідують за його настійливі листи, Віктор Михайлович не побоявся самостійно розпочати працю навколо Загальнодержавної автоматизованої системи керування економікою СРСР і залучив до цієї справи А. І. Китова, зробивши його своїм заступником.

Річ у тім, що задум створити “ОГАС” виник у В. М. Глушкова незалежно від А. І. Китова. Про нього він розповів Президентові АН СРСР М. В. Келдишу, який привів Глушкова до голови Ради міністрів СРСР О. М Косигіна. В листопаді 1962 року О. М. Косигін схвалив задум Віктора Михайловича, і Глушков із властивим йому ентузіазмом узявся втілювати його в життя.

В СРСР економіка була планова, усі фонди матеріальних ресурсів у Держплані СРСР були розподілені на 20-30 підрозділів, де працювало близько п’ятисот осіб. До того ж економіка СРСР мала колосальні обсяги, і, скласти «точний» план її розвитку, обробляючи інформацію ручним способом, було неможливо. Через це протягом року такий план доводилося змінювати безліч разів, щоб він відповідав дійсності. Вже тоді всі розуміли, що узгодити між собою заходи щодо планування надпотужної економіки й керування нею без допомоги ЕОМ не вийде.

Усвідомлюючи це, В. М. Глушков лише за 1963 рік відвідав близько 100 підприємств та організацій різного профілю: від заводів і шахт до радгоспів. Близько тижня він пробув у Центральному статистичному управлінні (ЦСУ), де докладно вивчив управлінський ланцюг від районної станції до ЦСУ СРСР, а також чимало днів провів у Держплані. Загалом він відвідав понад тисячу об’єктів. Тоді мало хто так добре, як Глушков, уявляв собі народне господарство СРСР – від низу аж до верху – і знав особливості тогочасної системи керування, її труднощі й де саме треба застосувати обчислювальну техніку.

Вже у 1964 році був створений і поданий на розгляд керівництву країни перший ескізний проект Єдиної державної мережі обчислювальних центрів (ЄДМОЦ). Глушков запропонував систему, яка б дала змогу керівним органам, використовуючи мережі обчислювальних центрів, керувати економікою країни в реальному часі на всіх рівнях – від уряду країни до безпосередніх керівників підприємств і його підрозділів. Але спершу треба було вдосконалити всю систему керування, планування й прогнозування в країні.

Згідно з поданим до урядової комісії ескізним проектом ЄДМОЦ у великих промислових містах і головних містах економічних районів мали створити 100 обчислювальних центрів, об'єднаних широкосмуговими каналами зв'язку. Цим центрам, відповідно до конфігурації системи, належало обслуговувати близько 20 тисяч великих підприємств, міністерства, а також невеликі підприємства. Характерною рисою ЄДМОЦ була наявність розподіленого банку даних і можливість безадресного доступу з будь-якої точки цієї системи до будь-якої інформації після автоматичної перевірки повноважень користувача мережі. У проекті також були опрацьовані заходи щодо захисту інформації.

Однак, розглянувши проект, комісія майже звела його нанівець, скоротивши заплановане в кілька разів, зокрема видатки, які становили 5 мільярдів радянських карбованців на десять років, і кількість висококваліфікованих фахівців (а їх треба було підготувати близько 300 тисяч). Реалізацію ЄДМОЦ обмежили створенням кількох об’єктів (таких як автоматизовані системи керування підприємством (АСКП) і автоматизовані системи керування технічними процесами (АСКТП). Вони були призначені переважно для автоматизації збору й передачі статистичної інформації, для автоматизації технологічних процесів і документообігу на окремих підприємствах, а не для автоматизації планування й управлінської праці. Отже, задумові Глушкова не судилося справдитися. Проблему комп’ютеризації державного керування економікою кінець кінцем доручили розв’язати супротивникові Глушкова – Центральному статистичному управлінню (ЦСУ). ЦСУ всі сили відразу зосередило на вдосконаленні своєї роботи.

Крім того, було ще кілька причин, які дуже гальмували розвиток цього проекту. По-перше, це Держплан, і його недоладний бюрократичний апарат. Керівників регіонів і великих галузей виробництва не цікавила інформація про реальні показники їхньої діяльності, а самі організації не були готові сприймати оброблену економічну інформацію. По-друге, на реалізацію такого масштабного проекту потрібні були чималі кошти. По-третє, процедура оперативного введення даних була дуже недосконала і потребувала додаткового навчання персоналу.

Органи статистики й почасти планові відділи були забезпечені лічильно-аналітичними машинами зразка 1939 року. На той час у США їх цілком замінили ЕОМ. Американці до 1965 року розвивали два напрями – машини для наукових обчислень і машини для використання в економіці. Уперше ці два напрями поєднали в машинах фірми IBM. В СРСР не було чого поєднувати, бо тут панували самі машини для наукових розрахунків, а комп’ютерів для економічної галузі ніхто не розробляв. Насамперед Глушков спробував переконати конструкторів, зокрема Б. І. Рамєєва (головного конструктора серії ЕОМ «Урал») і В. В. Пржиялковського (конструктора серії ЕОМ  «Мінськ»), у тому, що треба створити нові машини, орієнтовані на економічні завдання. Але з цього нічого не вийшло.

З 1964 року проти Віктора Глушкова почали відверто виступати вчені-економісти Ліберман, Бєлкін, Бірман та інші. Голова Ради Міністрів Косигін, який був дуже практичним, навпаки, зацікавився проектом і його можливою вартістю. Віктор Михайлович не приховував від Косигіна, що проект “ОГАС” складніший за космічну й атомну програми разом і організаційно набагато важчий, бо охоплює геть усе: і промисловість, і торгівлю, і органи планування, і управлінську сферу, тощо. Як підрахував Глушков, за перші п’ять років експлуатації “ОГАС” система мала повернути всі витрати на її створення.

Проте керівництво країни дійшло думки, що простіше реформувати економіку, і почало системні зміни. Про Глушкова і “ОГАС” на якийсь час забули. Незабаром академіка викликав до себе перший секретар ЦК КП України П. Шелест і сказав, щоб Глушков припинив пропаганду “ОГАС” і взявся за системи нижнього рівня.

Передчуваючи такий розвиток подій, Віктор Михайлович і колектив Інституту кібернетики АН УРСР почали працювати навколо «Львівської системи» – автоматизованої системи керування підприємством (АСКП), упроваджуваної на Львівському телевізійному заводі «Електрон» (тепер замість АСКП уживають точніший термін «інтегровані системи планування ресурсів підприємства» [Enterprize Resource Planning Systems], або системи ERP). Львівська АСКП була першою в СРСР системою для підприємства з великосерійним виробництвом. Почалося все в 1965 році, коли Глушков поїхав до Львова і виступив на конференції, яку влаштував місцевий раднаргосп. Він натхненно говорив про те, що треба переходити до автоматизованих систем керування підприємствами, пояснивши учасникам конференції, що це таке. Присутній на конференції директор телевізійного заводу С. О. Петровський запропонував ученому створити систему керування виробництвом на своєму заводі й пообіцяв всебічно допомагати йому в цій справі. Глушков зрадів новій можливості: тоді таких систем ще ніде не було. За два роки проект реалізували.

Після «Львівської системи» наприкінці 1960-х – на початку 1970-х рр. Інститут кібернетики АН УРСР розробив складнішу систему «Кунцево», призначену для Кунцевського радіозаводу.

Наприкінці 1960-х років з’явилася інформація про те, що в США аж в 1966 році опрацювали ескізний проект інформаційної мережі (точніше – кількох мереж), тобто на два роки пізніше від Глушкова. Але в 1969 році в США планували вже запустити мережу ARPANET, що об’єднувала ЕОМ, розміщені в різних містах США. Тоді в СРСР знову повернулися до ідеї “ОГАС”. Цього разу створили комісію вищого рівня – за участю міністра фінансів, міністра приладобудування та ін. Вона мала підготувати проект створення “ОГАС”.

У новому проекті Глушков приділив увагу не так суті справи, як механізмові його реалізації. Він запропонував створити Державний комітет у справах управління (Держкомупр), а також науковий центр при ньому, який складався б з 10-15 інститутів. На той час ці інститути вже працювали, наново треба було створити тільки один – головний. І, найважливіше, відповідати за всю роботу мав хтось із членів Політбюро ЦК КПРС.

На засіданні Політбюро, яке відбувалося без Брежнєва й Косигіна, проект “ОГАС” викликав серйозні заперечення. У «Сповіді» про це розповідає сам Глушков:

«…Головував на засіданні Суслов. Спочатку дали слово Кириліну, а потім мені. Я виступив коротко.” Але питань Глушкову поставили дуже багато. Він відповів на всі. Тоді до слова попросили заступників Косигіна. Виступив Байбаков – голова Держплану. Він не тільки підтримав мене, але й наголосив на важливості задуманої справи, а також розповів, де можна взяти потрібні ресурси.

“Міністр приладобудування, автоматики й систем керування К. Б. Руднєв ухилився від справи: хоч він і підписав документ, але сказав, що це, мабуть, передчасно. Виступ Гарбузова, міністра фінансів, був схожий на справжній анекдот.

Вийшов він на трибуну і звертається до Мазурова, тодішнього першого заступника Косигіна. От, мовляв, Кириле Трохимовичу, їздив я з вашого доручення до Мінська, де ми оглядали птахівницькі ферми. І там, на одній фермі (назвав її), птахівниці самі розробили обчислювальну машину. Тут я голосно засміявся. Він насварився на мене пальцем і сказав: «Ви, Глушкове, не смійтеся, тут про серйозні речі йдеться». Але Суслов його перепинив: «Товаришу Гарбузове, ви поки ще тут не голова, і не вам порядкувати на засіданні Політбюро». А він, такий самовпевнений і самозакоханий, любісінько провадив далі: «Три програми виконує: вмикає музику, коли курка знесла яйце, світло гасить і засвічує, і таке інше. На фермі несучість підвищилася». От, каже, що нам треба робити: спочатку всі птахоферми в Радянському Союзі автоматизувати, а тоді вже думати про всякі дурниці, як оце загальнодержавна система...»

З’явилася набагато скромніша контрпропозиція: замість Держкомупру – Головне управління в справах обчислювальної техніки при Державному комітеті науки й техніки (ДКНТ), замість наукового центру – Всесоюзний НДІ проблем організації і керування (ВНДІПОК) тощо. А завдання лишилося тим самим, хоч його й техніцизували, тобто змінювали в напрямі Державної мережі обчислювальних центрів. Економічну частину, розробку математичних моделей для “ОГАС”, тощо – все спростили.

Далі Віктор Михайлович оповідає:

«…Наостанку виступив Суслов і сказав: «Товариші, може, цього разу ми робимо помилку, скорочуючи проект, але це таке революційне перетворення, що сьогодні його важко втілити в життя. Спробуймо поки що так, а там уже побачимо, як воно буде». І запитує не Кириліна, а мене: «Як ви гадаєте?» А я відповідаю: «Михайле Андрійовичу, я можу вам сказати тільки одне: коли ми цього не зробимо тепер, то в другій половині 70-х років радянська економіка постане перед такими труднощами, що однаково до цього питання доведеться повернутися». Але на мою думку не зважили, ухваливши контрпропозицію…»

Після проекту директив XXIV з’їзду щодо “ОГАС” в американській пресі з’явилося кілька критичних статей колишніх радянських економістів, які мали на меті скомпрометувати проект Глушкова перед керівництвом країни та загальмувати його розвиток. Глушков згадує, що саме тоді почали траплятися дивні речі. Наприклад, в 1970 році він летів з Монреаля до Москви літаком Іл-62. Досвідчений пілот відчув щось недобре, коли вони летіли вже над Атлантикою, і повернувся до Монреаля. Як з’ясувалося, в пальне щось підсипали. Історія мала щасливий кінець, але так і лишилося загадкою, хто й навіщо це зробив.

Не обійшлося й без інтриг. Міністр фінансів Гарбузов зумів налаштувати проти Глушкова та його проекту “ОГАС” самого Косигіна, який раніше палко підтримував цю ідею. Він сказав Косигіну, що Держкомупр стане організацією, яка допомагатиме ЦК КПРС контролювати, чи правильно Косигін і Рада Міністрів узагалі керують економікою, тому пропозицію про створення Держкомупр відкинули.

В 1972 році відбулася Всесоюзна нарада під керівництвом Л. П. Кириленка, присвячена головним чином керуванню технологічними процесами. Вона була покликана сповільнити роботу над автоматизованими системами керування і якомога посилити розвиток автоматизованих систем керування технологічними процесами. «ОГАС згас!» – зловтішалися супротивники Глушкова.

Ті, хто готував матеріали до XXV з’їзду КПРС, намагалися взагалі вилучити слово “ОГАС” із проекту постанови. Глушков написав записку до ЦК КПРС і запропонував створювати галузеві системи керування, які згодом можна було б об’єднати в “ОГАС”. І з цим таки погодилися.

Вікторові Михайловичу порадили розгорнути кампанію за створення “ОГАС” у газеті «Правда». Редактор цієї газети підтримав Глушкова. Коли в «Правді» з’явилася стаття під назвою «Для всієї країни», Віктор Михайлович знову почав тішити себе надією, що “ОГАС” нарешті буде справою всієї країни, бо ж «Правда» – орган ЦК КПРС. Виходить, статтю там обговорювали і схвалили. Однак цього не сталося.

Ю. Є. Антипов, заступник голови військово-промислової комісії СРСР, прихильник “ОГАС”, так прокоментував ті події: «Наявність планового господарства в колишньому СРСР дала змогу створити найефективнішу систему керування економікою. Розуміючи це, В. М. Глушков і поставив на “ОГАС”. За оцінками фахівців тодішня система керування в СРСР була втричі дешевшою за американську, дарма що США мали такий самий валовий національний продукт. Відмова від “ОГАС” була стратегічною помилкою нашого керівництва, нашого суспільства».

Отож вийшло так, як сказано в прислів’ї: «Немає пророка у своїй вітчизні». Глушкова не зрозуміли й не підтримали.

У тяжку годину В. М. Глушкова підтримав Д. Ф. Устинов, міністр оборони. Він запропонував ученому реалізувати ідею “ОГАС” (хоч і частково) в оборонних галузях промисловості. Високий ступінь організації в цих галузях за недовгий час допоміг створити чимало ефективних автоматизованих систем керування підприємствами. Але не дрімали й супротивники ідей В. М. Глушкова, оголосивши автоматизовані системи керування неспроможними і збитковими. Часом, коли їх робили недбало, це було правдою. Але недоброзичливці казали, ніби таке трапляється скрізь і всюди. На цьому вони будували політику заперечення пришвидшеної комп’ютеризації й інформатизації суспільства. Як свого часу було з кібернетикою, супротивники АСК досягли тимчасового успіху. В. М. Глушков уже не міг чинити активного опору, але все ще намагався відстояти свої переконання.

Новим несподіваним ворогом Глушкова стала хвороба, яка посилювалася день у день. Незадовго перед смертю до нього в реанімаційну палату прийшов помічник міністра оборони СРСР Д. Ф. Устинова і запитав, чи не може міністр чим-небудь допомогти? «Нехай надішле танк!» – розгнівано відповів Глушков, пам’ятаючи про стіну бюрократії й нерозуміння, що її він так і не здужав пробити. Вранці 30 січня 1982 року серце Віктора Михайловича Глушкова перестало битися.

Академік Глушков випередив час: держава й суспільство не були готові сприйняти “ОГАС”. Це стало трагедією для вченого, який не хотів миритися з відвертим нерозумінням його ідей.

#photodescription14-1

#photodescription14-2

#photodescription14-3#photodescription14-4

#photodescription14-5