Історія «Успіху»: передумови створення перших бортових комп’ютеризованих комплексів | Історія ІТ в Україні

Історія «Успіху»: передумови створення перших бортових комп’ютеризованих комплексів

Історія довела: конкуренція не гірший рушій прогресу, ніж лінощі. Можливо, якби свого часу не було гонки озброєнь між СРСР і США, то чимало винаходів ніколи б не з’явилося. Саме так і постала морська радіолокаційна система розвідування й виявлення цілі «Успіх» (оригінальна назва рос. “Успех”). Її розроблено і втілено в життя під керівництвом видатного конструктора військових систем Кудрявцева І. В. Система «Успіх» з ракетними комплексами П-6 та П-35 стала першою у світі розвідувально-ударною системою надточної протикорабельної далекобійної зброї Радянського військово-морського флоту.

EVM_Istoriya Uspeha

Біографії:

Kudriavtsev
Кудрявцев Iван Васильович

За часів «холодної війни», що настали по тому, як у 1946 році Черчилль виголосив у Фултоні свою промову, а в 1947 році президент США Гаррі Трумен сформулював політичну доктрину своєї країни, почався перехід від повоєнної співпраці між СРСР і США до суперництва. Це суперництво спричинилося до розвитку багатьох промислових галузей, серед яких не останнє місце посідало й кораблебудування. Отож протягом 1950–1960 рр. у радіоелектронних корабельних системах з’явилася цифрова обчислювальна техніка, заступивши на місце громіздкої аналогової.

Відразу після війни всю увагу зосередили на вдосконаленні довоєнної зброї. Але минуло десять років, і ситуація докорінно змінилася завдяки появі обчислювальної техніки. Стало можливим практичне використання комп’ютерної техніки у війську.

У серпні 1956 року Рада Міністрів СРСР видала постанову про розробку протикорабельних крилатих ракет. Виконуючи її, радянські конструктори створили ракети П-6 та П-35: перша була призначена для розміщення на підводних човнах, а друга — на надводних кораблях. Ракети мали змінну траєкторію. Завдяки великій висоті польоту, за ракетою могла стежити корабельна радіолокаційна система (РЛС). Стеження тривало, аж поки самонавідна голівка ракети виявляла ціль. За допомогою зображення, що його передавала ракета на корабель, ціль вибирали й захоплювали. Відтак ракету переміщували на меншу висоту, і вона, як і раніше, наближалася до цілі у режимі самонаведення. Дальність польоту ракет П-6 та П-35 сягала 350 км, і через те вони потребували мобільної системи, яка б могла забезпечити високу точність виявлення цілі. На той час такої системи ще не було, тому радянські вчені мали якнайшвидше створити її.

Але з певних причин цей проект просувався дуже мляво, аж поки його не очолив Іван Васильович Кудрявцев. За природою він був лідер і борець, який не боявся ніяких труднощів. У радянсько-фінському воєнному конфлікті 1939 року він втратив ногу, і йому довелося ходити на протезі. Проте він з відзнакою закінчив Військово-повітряну академію імені Жуковського у Москві, ставши фахівцем з радіолокації.

У часи Великої вітчизняної війни знавців радіолокації ставили дуже високо, тому Кудрявцева призначили завідувати управлінням радіоелектроніки в Міністерстві авіаційної промисловості, а згодом перевели до Омська, де бурхливо розвивалося літакобудування. За вісім років (1949–1957) він організував і налагодив роботу конструкторського бюро, яке створювало радіолокаційну апаратуру для літаків Туполєва, що їх випускали в Омську. Потім Кудрявцева перевели до Києва, де він зумів пересічну організацію перетворити на потужний закритий Науково-дослідний інститут радіоелектроніки (КНДІРЕ), де на базі ЕОМ розроблено, спроектовано й виготовлено чимало надважливих радіоелектронних систем для військово-морського надводного й підводного флоту Радянського Союзу.

З його ініціативи інститут першим у Радянському Союзі почав створювати комп’ютеризовані корабельні радіоелектронні комплекси із встановленими на них корабельними ЕОМ. Досі таких приладів не було ані в Україні, ані в СРСР.

Комплекси мали в собі всі можливі технічні й програмні засоби, які допомагали виконувати основні завдання флоту: здобувати інформацію про все, що діється довкола, керувати зброєю, зокрема й ракетною, водити кораблі та ін. Але перш ніж створити такі комплекси, взялися розробляти систему розвідування й виявлення цілі.

Розробці морської системи розвідування й виявлення цілі (МРСВЦ) «Успіх» дала початок постанова від 21 червня 1959 року. Мета цієї постанови — створити корабельну й авіаційну апаратуру для літака на базі Ту-95Р, яка б могла виявляти есмінець на відстані 250–300 км. Головна відмінність літаків із системою «Успіх» від попередніх повітряних розвідників полягала в тому, що на борт корабля можна було передавати не лише відомості про тип цілі, координати, напрям руху і її місце в бойовому ладу кораблів, а й первинну інформацію. Інакше кажучи, тепер як на літаку, так і на кораблі оператори могли бачити радіолокаційний образ, що його формував головний бортовий радіолокатор. Інформацію про ціль можна було приймати за 350–400 км від неї.

МСРВЦ «Успіх» складалася з бортового радіолокаційного комплексу виявлення надводних цілей і апаратури, що транслювала радіолокаційну інформацію. Їх розміщували на літаках Ту-16РЦ, Ту-95РЦ (згодом на вертольотах Ка-25РЦ) і на кораблях. Літаки обладнували радіолокаційною системою виявлення морських цілей і передавання сигналів на кораблі. Вона обробляла відомості про ціль і надсилала їх ракетному комплексу. Система мала оригінальні в технічному плані прилади кругового огляду, передачі інформації на приймальні корабельні пункти, фіксатори координат розвідника й ракетоносія, тощо. При польоті на висоті 10–11 км, есмінець пр. 56 можна було виявити на відстані, трохи більшій, ніж 200 км (крейсер пр. 68бис – на відстані 350–400 км), і передати інформацію про ціль на 350–400 км. Літак Ту-95РЦ зі злітною масою 182 т міг пролетіти 13000 км (якщо один раз дозаправити, то 15900 км). Його швидкість на висоті 11,5–12 км сягала 870–880 км/год. МРСВЦ «Успіх» із крилатими ракетами П-6 та П-35 стала першою у світі розвідувально-ударною системою (РУС) надточної протикорабельної далекобійної зброї ВМФ.

Цей проект мав успіх завдяки принципу комплексного підходу до створення таких систем, що його сформулював Кудрявцев. Згідно з цим принципом усю апаратуру спочатку слід було складати не на літакові чи підводному човні, де її мали використовувати (раніше її звозили сюди з кількох заводів та НДІ), а в інституті, де її повинні були налагодити фахівці. Тільки тоді її можна було перевозити на місце експлуатації. Тож комплекси складали й налагоджували в Києві, а вже потім готовими їх постачали флоту. Щоб зімітувати корабельні умови, фахівці створили унікальні стенди. Мине багато років, і такий підхід, пов’язаний з обчислювальною технікою та її можливостями, назвуть системним.

Сучасники згадують, що, розв’язуючи найскладніші технічні завдання, Кудрявцев дивував усіх своєю інтуїцією, яка допомагала йому перетворювати, здавалося б, фантастичні задуми на реальні системи. Отож, не чекаючи, поки остаточно буде розроблена система «Успіх», Кудрявцев почав працювати над проблемою загоризонтного бачення. Розв’язавши її, можна було істотно збільшити поле дії радіолокаційних систем. Один з основоположників радіолокації академік Щукін уважав цю ідею за абсурд. Проте Кудрявцев довів, що це не така вже й нісенітниця.

Наприкінці 60-х років у Сєвероморську відбулася виставка здобутків військової техніки, поміж яких можна було побачити й систему «Успіх». Виставку відвідав М. С. Хрущов, і далекоглядний Кудрявцев, розповівши йому про неї, наголосив, що, якби літак з РЛС міг злетіти вище, то розширилося б поле огляду й система стала б ефективнішою.

– Ви кажете, що антену треба підняти якомога вище? — спитав Хрущов.
– Авжеж!
– То поставте її на супутник!

Кудрявцев якраз на це й сподівався. Так з’явилося нове завдання й кошти на нього, а працювати в інституті вміли.

І. В. Кудрявцев, як ніхто, міг добирати й виховувати собі помічників. Розв’язуючи системні питання математичного забезпечення систем, він покладався на В. Ю. Лапія, що пройшов шлях від молодого фахівця до головного інженера інституту, а також на В. М. Плотникова, головного конструктора спеціалізованих ЕОМ, застосовуваних у системах.

Але не тільки створенням радіолокаційних систем уславився Кудрявцев і його дітище НДІРЕ «Квант». Працюючи на військово-промисловий комплекс, Кудрявцев зрозумів, що в світі немає нічого ціннішого, ніж людське життя. Незадовго перед смертю Кудрявцев скликав головних конструкторів і запитав: «Допоки ми працюватимемо над створенням зброї, яка знищує людей? Краще подумаймо, чим ми можемо зарадити людині!» Відтоді в інституті почали розвивати ще один напрям — медичну електроніку. Під орудою Кудрявцева розроблено лазерні ножі, пристрій для подрібнення каменів у нирках, перший в СРСР лазерний скальпель тощо.

Усі роботи в інституті на той час були таємні, тому ім’я Івана Васильовича Кудрявцева в СРСР було майже невідоме. Однак на Заході цього вченого знали й дуже цікавилися його працею. Коли 1975 року його не стало, то англійське інформаційне агентство BBC повідомило: «Помер видатний організатор військової промисловості».

#photodescription6-1